Фонд презентував професору одну зі 100 подарункових пам’яток з маркою «Русскій воєнний карабль, іді …!».

Проєкт «Герої» зустрівся з викладачем Ужгородського національного університету Федором Шандором після того, як мережу облетіло фото, на якому професор читає студентам лекцію просто з окопу. За увесь час війни професор Шандор не пропустив жодної онлайн-зустрічі зі студентами. Він розповідає, що якщо постріли чути десь далеко, то на пару це особливо не впливає, якщо ж ближче, то лекція продовжується у бліндажі."У перерві між бойовими чергуваннями професор УжНУ читає лекцію з туризмознавства своїм студентам. У перший же день війни Федір Федорович прийшов у військкомат і несе службу в батальйоні тероборони. Зараз він на Сході України. Служимо з Шандором в одному відділенні", – підписав фотографію її автор Віктор Щадей, товариш Шандора по життю та по зброї.
Пане професоре, як народилося те знамените фото?
• Ми якраз були з Віктором в нічному наряді, а коли наряд закінчився, я пішов читати лекцію. Віктор і каже: «Давай я тебе сфоткаю на пам’ять?», а потім - «А давай, я виставлю тебе?». Кажу: «Виставляй, нема проблем». Тим більше, що без геолокації і наших позицій не видно. Мережа вибухнула від того фото неочікувано для нас, ми якось ні про який піар не думали.
Ви науковець, викладач, голова фракції у обласній раді на Закарпатті. У вас стільки задач, чому ви пішли на війну?  
• Я просто мав це зробити і все. 23 лютого я ще проводив інтелектуальні ігри подібні до «Що? Де? Коли?». І після ігор ми з хлопцями скинулися по 100 гривень і домовились, якщо війна буде, то збирає той, хто ставив. Я ставив на те, що не буде. А о 6 ранку я встав, щоб іти на пари, прочитав новини і обімлів. Я провів пари, пригадую, що пара називалася «Психологія масової поведінки: формування натовпу». Після пар ми зустрілися з друзями-колегами і пішли до воєнкомату, записуватися в тероборону. За годину ми вже були в казармах і лише через тиждень я повідомив дружині, де я. Вона думала, що я на черговій конференції. Потім ми пройшли підготовку, бо ми ж не військові. Все було - злагодження, команди, дисципліна, зброя. Ну, і нарешті – передова. Зараз ми у Слов’янську, «прильотів» майже немає, міжнародні агенції кажуть, що у ворога закінчилися точні бомби і вони стріляють древнім запасом. Більшість мешканців міста виїхали, а ті, що лишилися, майже не реагують на сигнал тривоги. Але знаєте, є такий вислів у Хемінгуея «До війни звикають». Це погано, тому що до війни не треба звикати, її треба забувати.
Що вас найбільше вразило на лінії фронту? Та і узагалі – у цій війні?
• Як соціолога, доктора філософських наук мене вразила відсутність всякої логіки у супротивника. У них була неймовірна кількість «п’ятої колони» в Україні, вони контролювали енергоринок, не тільки український, а й європейський, і навіть світовий певною мірою. Перед їхніми олігархами відкривалися усі двері. І ось вони все втратили. Більш того, вони спричинили несприйняття російської культури та й самої росії, як явища. Тепер це ганьба – бути росіянином. Також вони знищили російськомовні міста в Україні. Вони настільки неосвічені, що рили окопи у Чорнобильській зоні, стріляли в Запорізьку АЕС з ракет, знаходячись поруч. Громили православні святині, Святогірську Лавру, місце, де жив Мойсей Угрин, хреститель північної росії. Нелогічність і абсолютна неосвіченість, це основні маркери росії у цій війні.
Вони проти вас застосовували хімічну зброю?
- Так, кілька днів назад, ми вперше побачили кольоровий вибух. Я якраз був на чергуванні, покликав командира, він швидко зреагував. За півтори хвилини ми розібрались із ОЗК і продовжили чергування. У нашому батальйоні всі дуже адекватні.
Як гадаєте, що зміниться після війни в нашій країні?
• Зараз, ми спостерігаємо за народженням нації. Нехай і через війну, але ми, нарешті, стаємо однією українською родиною. Ті, кого розкидало по різних регіонах України, змінять свою думку один про одного. Зараз Схід і Захід справді разом, на жаль, поєднатися не було іншого способу, крім війни. Той, хто раніше кричав «за русскій мір» відтепер буде мовчати. Звісно, якийсь відсоток «ватників» лишиться, але він значно зменшиться.
А які уроки винесуть з війни наші солдати?
• Що точно не можна уподібнюватися до російських солдатів – убивць, гвалтівників та мародерів. Бо це безчестя для солдата, командирів та і всієї армії. Друге, що вони винесуть для себе, це нова комунікація. Тут немає творчих польотів, тут треба виконувати накази, тут є дисципліна і відповідальність за свої вчинки. Ну і всі ми винесемо урок, що з нами – увесь світ. Бо дехто каже: «Європа і НАТО на нас забили…» Ніт! Якби не світ, нас би вже не було! Колись увесь світ виграв Другу світову війну проти німецьких нацистів, а тепер увесь світ виграє війну проти нацистів російських.
Які наші найголовніші переможні віхи?
• Не хочу нікого образити, але найголовніша битва, яку ми виграли у цій війні – інформаційна. Весь світ дивиться на війну очима українців, бо це чесно. Це перша війна, у якій, завдяки журналістам світ допомагає нам. Навіть ті країни, які не хотіли нам допомогти, зламалися під тиском страшної правди, яку показали масмедіа. Громадянське суспільство тих країн змусило свої уряди і навіть старих «консервів», пригодованих газпромом та нафтопромом, допомагати Україні. Ще одна глобальна перемога – це лендліз. Америка допомагає нам вижити і знищити смертоносний російський вірус. Наша перемога вже відбулася і зараз триває територіальне витіснення ворога. Пукалка під назвою «ядерна війна» вже нікого не лякає. Світ не дозволить цього зробити. Але якийсь час все це іще триватиме, бо, як кажуть, великий труп довго гниє.
Що буде далі?
• Ще не було такої війни, яка б не завершилася миром. Ми вже показали, хто ми! Нам повірили. Бо до цього ми 30 років обманювали корупцією, неприйняттям певних законів, фальсифікаціями на виборах, убивствами журналістів, ігноруванням світових правил демократії, ми були винуваті. Зараз ми сказали «ми українці», а увесь світ каже «нічого собі». Президент дуже класно виступає перед парламентами різних країн, санкції поетапно вступають, все іде, як треба. Звісно, через певний час про нас забудуть, на якомусь етапі закінчиться ленд-ліз, це логічно, ніхто не буде нас годувати цілу вічність. Але зараз ми побачили, що ми впливаємо на світ. Що наше зерно, це порятунок світу від голодних бунтів у Північній Африці і на Близькому Сході. Що у Німеччині та у Франції, виявляється, була наша олія. Ми дізналися багато про свою країну. В наступні роки довіра буде до військових і до молодого покоління, яке формувалося на Майданах. Після перемоги на нас чекає велика реставрація держави.

Щоб підтримати батальйон, в якому служить Федір Шандор, пишіть нам .au.gro.eniarkuroftca%40ofni